Бошки марихуана индика Конопля Bruce Banner наркошоп omg как зайти Борзя

Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!

Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!

Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!

То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!

Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.

Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.

Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!

Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.

Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!

Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...

Оу, привет, дружок! Аймэйк Крайзи Рэубен, самый безупречный наркоман-рэпер в этом гетто! Сегодня расскажу тебе, как я купила шишки марихуаны и смотрела корейские дорамы, ничего не понимая. Та лентяйская жизнь, где закладки – наше все, а разбудиться от этой херни – настоящий пипец! Styles! Поехали, как было: лежу на своем трепучем диване, хрусты, как всегда, подушка под задницей. Денег кот наплакал, но мне пофиг, я знаю своего дилера. Ишак шикарный, выборка его товара всегда на высоте. Жму ему на трэпу, просыпается грязный хрен, и сука начинает копать в простынях. Вот оно – сокровище! Ха, вот она, моя дурь. Закладки с глазами своими – моя радость, мое удовольствие. Заглядываю под подушку – сухие, запахло деревом. Да пребудет с тобой смола, моя дева. Я, тихонько, врубаю вонючую лампу, соседи-то долбоебы, а, значит, все равно. Вумаю всю эту счастливую травму, словно проклятое свинья. Хрусты немного украшают пиджак, но, нахуй, какая разница? Становлюсь на ноги,

и, взяв на наркоманскую грудь золотой крест, на трезвую голову колено в грудь, фальшивый смех. “Эй, чувак! Ты тут?!” – посылаю я Саньку, моего безупречного друга. “Да же, приятель, бро, я всегда тут тусичу, даже когда нет тебя. Я твой верный фанат” – отвечает Санька. “Короче, открываем наши пузыряшки. Ночь в южной части Китая будет долгой и не забываемой!” – говорю в секретным кодом, щурясь глазами. Пиком наслаждения, я прихожу к себе. Ах, как я люблю эти дорамы. Глазаманный декор, красивые куклы, какие-то парни и девушки. Но, блин, там все нахуй по-корейски. Я же даже по-русски не очень хорошо говорю. “Санька, братишка, а что они там говорят? Вот эти парни с выпуклыми губами и густыми бровями?” – спрашиваю я своего верного друга. “Да, знаешь, Рэуби, они вроде бы говорят о любви, предательстве, дружбе, вот такое фигни”. “Да, братишка, эти Корейцы – настоящие фраеры, но их дорамы скачут мне в кровь, ха-ха!” Блин, вдруг появляется Глеба. Мудак, кривых рук у него хватает, чтобы свалиться с горы. “Эй, парень, у меня есть новая закладка, просто бомба. Эфедрин на весу, чувак, ты офигеешь, когда попробуешь”. Что делать, что делать? Дорогу показать, или похлопать по плечу? “Давай, дружище, из тебя толку всегда много, ха-ха. Но сейчас я наслажусь своими травками и дорамами, ты понимаешь? Проваливай!”. Глеба щелкает пальцами и исчезает, словно моя last-радость. Загружаю новую дораму, и она начинает трэпить. Я смотрю, ничего не понимаю, но улыбаюсь шире моей наркоманской головы. Мелодрамы, комедии, все в куче. Мир множится, и я наслаждаюсь этой прекрасной дрочью мозга. Еще одна дорама, еще один пакетик, и я все вумаю, все эфедриню.

Кто сказал, что мне нужна реальность? Да, у меня есть свои демоны, которые роются во мне, но я не забуду про них позже. Сейчас я – настоящая рэп-звезда, которая ничего не понимает, экспромтом рифмует и смотрит корейские дорамы. У меня есть своя публика, свои поклонники. Я лишь марионетка, ведущая этот театр пьяного счастья. Судьба – дура. Дорога – закручена, кривая. Жизнь – экстремальная дурь. Но я – Рэубен, и ничто не остановит меня. Кривой рифмой фонарю в темноте, меня ничего не остановит, лишь закладки на столе моему разуму нужны. Я здесь, чтобы трэпить, закладывать и эфедринить. Это моя жизнь, мой выбор. Самая горячая перчиковая закуска, самое липкое влагалище, самая толстая карта молодежного слэнга. Вумаю и балдею, живу в этом бесконечном веселье. А где ты, дружок? Присоединяйся к нашему безумному тусняку, ведь жизнь – одна и она странная, и это кайфово.

С тобой была Рэуби. Будь как Рэуби. Трэпить как Рэуби. Балдеть как Рэуби.

ПОХОЖЕЕ...

ГАЛЛЮЦИНОГЕННЫЕ ГРИБЫ Бугуруслан

кокаин колумбия Будённовск

прущие крисы Бузулук